Мов загублений звір, на сміттярках чужих помилок,
На розпуттях ролей, що пошиті не зовсім для мене,
Десь сиджу на проспекті, а навколо шугають ворони
І трамваї дзвенять у провулках неонових стендів
Так багато імен, ними можна всіма називатись,
Я ж розгублено жду, що котресь з них прилипне до мене
От би знати де я. Десь сиджу на проспекті і плачу
Мов загублений звір, і шукаю себе мов господар
Молодого кота, що уперше пішов паруватись
Я боюся стояти, розглядаючи кінчики пальців
З кришталево-хрумкими плечима, що можуть розбитись
На розхитаних подихах губ, що не вміють сміятись
От би знати де я, щоб розслабитись і зупинись
