Жінка, котра чекає
(щомиті - віки чи години),
в неї очі - погляньте -
дві сріблясті рибини.
Чекають води живої
зустрічного погляду,
чекає свого чоловіка,
який - поруч буде:
і не просто сусідом,
і не просто -
щоби_ йому_ готувати_обіди,
і не ПРОСТО
зайдою-гостем...
Очі
катастрофічно
гаснуть, тьмяніють
від безводності,
від безповітряного простору -
порожнечі Торічеллієвої,
від твого холодного космосу,
від байдужої
паралельності.
Риба сріблястого погляду
помирає -
надто довго чекала жінка
любові,
якої у тебе
немає...
***
Житейська мудрість вчить - примружуй очі
і не дивись на те, що серце ранить.
І доживаємо - примружені, зурочені,
і ледве човгаєм - невиддям заарканені.
А вже коли й дивитися несила -
ти вибухнеш
або ж тобі - могила.
