Ми – загублене покоління,
Дрібнота, якою платили
Аби грати змінить на свавілля.
Божевілля,
мій світ – божевілля.
Моя Доля мене зрахувала
Із вагомих суб’єктів причастя,
Бо й вона у кишені ховала
Щось на кшталт
сподівання на щастя.
- А платити за марні надії;
Та за віру у душу народу;
Ще й за мрію про Україну
Потішаючи цю бидлоту!?!
Що? Сховалася, хвойдо ледача?
А до вил мої руки привчити
було важко? Ніхто не плаче,
просто сталося. Треба жити.
- Перетрушуючи лушпиння
Ти тихесенько у куточку
вираховуєш,
що нестача –
це утрачене покоління
і бурмочеш про здавнену вдачу
про ментальнісне зубожіння…
Божевілля цей світ, божевілля.
Мною щиро переплатили
За борги, за брехню і похмілля
Після оргії вседозвілля.
