Задума глибокою тінню лежить у очах,
Дощами змивається бруд повсякдення німого.
Так хочеться бачити те, що ще сниться у снах.
Не чути нічого, що зранку приносить тривогу.
Питання із знаками окликів йдуть на папір,
на місці своєму лишають лиш “пусто” і “тихо”.
А лист недописаним чимось зникає в смітті
і не залишає по собі цю дивну надію.
Осінній туман у ранковому несприйнятті...
іти, говорити і думати щось , пам'ятати.
Всі звуки лунають із дивним акцентом зими,
Так холодно, мабуть прийшов уже просто час спати.
