Дощі в сніжний день,
Холод стукає в замкнені двері.
Слова забуваються з порухом першим руки..
Стискаються скроні, а з ними слова на папері
Стікає невидимим світлом душа по стіні.
Жила шість годин. Рівно стільки їй було занадто
Ця спроба життя не вдалась. Це був наче анонс
Та боляче ніби, а може то просто невчасно
Пробачити світ, де жила і не знала його.
Усі шість годин, чи то років.. Століть навіть може..
Боялась, сміялась, любила, тремтіла у снах
Ховалась у просторі і танцювала так щиро
А в небі літали комети, був зоряний шлях.
Все трапилось дивно, ніхто вже збагнути не зможе,
У чому вся суть, де початок . Немає кінця.
Три тисячі слів не розкажуть вам справжньої суті..
В очах лиш побачите відблиск і знайдете шлях.
