захляпані фарбою руки старого митця
на розі Музейної він продає свою душу
на розі скорботи усмішка не сходить з лиця
останні таланти на зимну бруківку витрушує
з дірявих кишень у побитому часом пальто
полотна і пензлі – то весь його статус і статок
Художник…
сьогодні його не образив ніхто
сьогодні він просто німий поціновувач статики
на подив і посміх юрби що кипить зусібіч
в рудому потоці глевкої на смак теракоти
не річ у собі – далебі знеособлена річ
йому не цікаво куди вона покотом котиться
не зваблений світом зректися тюрми чи суми
чекає терпляче і форма стирає кордони
і муза приходить як дівчинка років семи
кирпате дівча
котре він буде кликати донею…
