Вона жила в розваленій хатині,
Й розлам проходив десь там,
де билося її серце.
Вона любила воронів ─
І нині
Вже стало модним
Одягатись в чорне.
Десь там, де тролейбуси й невмиті вулиці,
Де вітрини колись нових крамниць.
Вона жила в місті
Й ніхто ніколи
Не знав достеменно, що, де, коли її болить.
Вона посміхалася щиро і безпечно,
Бо не мала грошей на комп і модні мешти.
Вона по-своєму розуміла Біблію,
Й нікому не бажала смерти.
Коли вона стала національною героїнею
(Товстий закривавлений труп. Уже не президента).
Її нагородили. Звичайно, посмертно,
А труну забили цвяхами. Щоб не воскресла?
