Зима ковтає стомлені сніги з прозорих вуст потрісканих околиць.
Чим вигризаєш сум з її півснів, з її затихлих вуст, мов незнайомець?
Чим дихаєш на неї? Як стоїш, коли вона розводить акварелі
Своїх напіввідвертих провидінь, проводячи з тобою паралелі?
Тобі збиває дух її любов? Тебе бентежить її вірність млосна?
Ти сам герой. Вона собі сама. Націлена на щастя і безмозгла.
Цей світ украв у неї тихий сум. Цей світ для неї - болісна короста.
Чим відчуваєш її світлу тінь? Як знаєш, що вона така відносна?
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design