Хоч плач, хоч клени, та лише не мовчи.
Обскубаний янгол сидить на плечі –
Виводить на шибі кривульки.
Затерпли від снігу пороги сирі.
Видзьобує з ночі бліді ліхтарі
Світання сіренька зозулька.
А тиша пронизує небо наскрізь,
Воно вже давно затверділо від сліз,
І хмара – надірвана латка.
Лиш клен головою до вікон приліг –
Уважно читає тайнопис на склі
І губить останні крилатки.
