Одного разу павучок. Павучок хрестовичок. Народився у машині в уголочку, зачепився за антенну проволочку, тут прийшов великий чудище дядина, затряслась, заколихалася машина.
Маму павучиху розгойдало і з машини в пилесос враз засмоктало.
А маленький павучок, павучок хрестовичок, зачепився за гачок і заліз у рюкзачок. В рюкзачку зачинилася щелина, закричала, засміялася дитина. Зашуміла, задирчала і поїхала машина. І сумує павучок – павучок хрестовичок. Чому заліз я в уголок? В темний чорний рюкзачок.
Хочу виповзти з машини, у матусині путини. Хочу з нею я погратися, до матусі приласкатися. Хочу з’їсти мушку чи комарика і будиночок сплести біля ліхтарика.
Але враз зупинилася машина. Рюкзачок підняла мала дитина. Захитався – колихався рюкзачок, похилився і упав павучок.
Я не хочу до маленької дитини. Відкривайте в рюкзачку усі щілини. Я подамся на втьоки. Ой спасайте мене павуки!!!
Не почули павуки хрестовичка. Зачепили рюкзачок за гачка. І побачив павучок промінь сонця, пробивався в рюкзачок мов в віконце.
Знать це вихід – він зрадів. І побігли вісім лапок що є сил. Подивились вісім очок у віконце. І побачили там лампу, а не сонце.
Розумінням осяяло звірину. Він потрапив у квартиру до дитини. Враз по стінці побігли його ніжечки. Заховався павучок у дитини під ліжечком. Сплів собі павутинку зручнесеньку. І комашку спіймав в ній малесеньку. Повечеряв удосталь ситнесенько. У куточку ліг спочить гарненько. Та схотіла дитина погратися. Почала гучно м’ячиком кидатися.
Прикотився м’ячик в павутиннячко. Павучка побачила дитиночка, стала плескать у долоні і сміятися. Павучок! З тобою хочу я погратися. Подивились вісім очок павука. Налякали динозаври малюка.
Розігнався хлопчина тікати, зачепивсь за поріжок у кімнаті. Розцарапав колінце до крові, почалися неприємності здорові. На той час не було батьків дитини, павучок наплів свої путини, обгорнув колінце в павутиннячко, заспокойся, виздоровлюй дитиночко.
Тож, хлопчині повезло, враз колнце зажило. Тепло радості, любові та вдячності, більш не буде тут необачності.
- Павучок маленький, гарненький йди до мене спаситель рідненький.
Дитинча до павучка нахилилося, від його поцілунку чудо сотворилося. Поруч з ним сиділа диво-дівчинка, із очима блакитними мов річечка, у волоссі заплетена стрічечка. А ні трішки вони не злякалися, лише враз удвох закохалися. І почув павучок розповідь дівчинки, її рученьки зовсім не ніженки. Швидко й спритно вони працювали, і ті чари, що на ній відробляли.
За красуні розмови та провини наложила обов’язок богиня. Жити в світі павучком та прясти павутиння. Лише той, хто в мене закохається про ім’я Арагна дізнається. І всі будуть навкруги в дім його нести дари, честь і слава навіки. Із царицею він повінчається. Будуть жити поживати, діток в щасті народжати і ретельно їх навчати: пустих слів нікому в світі не казати, щоб зустріти свою долю малюка, прожила павучком Арагна віка.
І прийшла пора довгождана, ти кохаєш і ти є кохана.
