Я повертаюся до тебе в снах,
Кладу цілунки вже на сиві скроні,
Ти не міняєшся, хоча уже в літах,
Такими ж ніжними лишаються долоні.
Присяду тихо, разом мовчимо,
Ти бач, навчалися уже й мовчати,
Біжать роки, не спиниться ніхто,
А так багато ще лишилося сказати.
Тепер я знаю, де б я не була,
Твоя молитва завжди поруч буде,
Ми завжди разом – мати і дочка,
Хоча б в думках, порад почую всюди.
За кожну справу, за яку візьмусь,
Хоч як далеко доля б не послала.
Скажу у відповідь нещирому комусь:
Бо так в дитинстві нас учила мама.
Твої слова та зерна доброти,
Лише з роками проростати стали,
Попали в землю, зрошену слізьми,
Сприятливих умов вони чекали.
Лише тепер, коли минає час,
Коли і ми уже батьками стали,
Прийшла пора вертатися у снах,
У сни до найріднішої, до мами.
