До тебе прихожу, гублячи черевики,
Зшиті із тисяч гесперових яблук
Кожну хвилину розкладаю на миті
І на ноти кладу кожен звук.
Наші руки, ноги, язики і судини
Сплітаючись, утворюють одне ціле.
Ми з тобою іредентисти –
Стріляєм впритул і досить прицільно.
Ми небожителі, закинуті в місто,
Прокинувшись разом, не здивувались
Ми тілами й душами чисті
одне одному ніжно зализуєм рани.
Та ти усміхнений на світлинах
А я лиш частина світобудови
Ти пишеш майбутнє по чорному білим
А я вмію вести світські розмови.
Ти, зібравши торбу, тікаєш в ранок
Ліхтарі запалюючи на злітній смузі,
Я ж мертвому місяцю наостанок
Зтинаю голову як Медузі.
Немає коментарiв|редагувати|
