Ти, стриножене сонце
Над стривоженим полем,
Не хрипи у віконце –
Кожен спалах із болем,
Кожен спалах – на сполох.
Не виполюй овиддя,
Не випалюй озерце,
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
Ти, розірвана зливо
Над розімленим містом,
Не вкрадайся зрадливо,
Не сочися намистом
До моєї кімнати.
Не ковтай мої сльози –
Не потрібно тепер це.
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
Ти, отарнику вітре,
Що у хмарах зім’ятих,
Не навій мені вістки,
Бо та душу роз’ятрить.
Бо та вістка від неї,
А мені не до герцю…
Відпусти моє серце.
Відпусти моє серце.
