Месяц зеркальный плывёт по лазурной пустыне,
Травы степные унизаны влагой вечерней,
Речи отрывистей, сердце опять суеверней,
Длинные тени вдали потонули в ложбине.
В этой ночИ, как в желаниях, всё беспредельно,
Крылья растут у каких-то воздушных стремлений,
Взял бы тебя и помчался бы так же бесцельно,
Свет унося, покидая неверные тени.
Можно ли, друг мой, томиться в тяжёлой кручине?
Как не забыть, хоть на время, язвительных терний?
Травы степные сверкают росою вечерней,
Месяц зеркальный бежит по лазурной пустыне.
1864
(переклад)
Місяць дзеркальний пливе по пустелі блакитній.
Трави в степу промочила волога вечірня.
Мова уривчаста, серця хода марновірна.
Тіні аж он вдалині потонули в долині.
В ночі оцій, як в бажаннях, усе меж не знає,
крила ростуть навіть в прагнень, що легші повітря.
Взяв би тебе і такОж полетів би без цілі,
світло забравши й залишивши тіні розмиті.
Друже, чи можна томитись в журбі непосильній?
Як не забуть хоч на мить ті колючі тернини?!
Трави в степу просочила волога вечірня.
Місяць дзеркальний біжить по пустелі блакитній.
