Пишуть, подовшав день. Раптом, на дві секунди.
Білий туман налип на будяки і тин.
Знаєш, а ти правий. Будемо тут. Нікуди
ані мені з тепла, ані тобі не йти.
Ти почитай обом казку про тридесяте
царство, що за вікном інеєм миготить.
Я пригорнуся і поруч тихенько сяду
чути твої слова вічно чи тільки мить...
Комин гуде і кіт муркає. Ач приблуда!
Може і навпаки – справжні приблуди ми.
Пишуть, подовшав день. Довшою казка буде,
доки у синю ніч небом пливуть дими...
