Цієї ночі, шукаючи твої вуста
на чужих вустах
я майже спромігся повірити в них, бо так
і ця моя ріка
наосліп штовхає мене до іншої жінки
занурює мене між свої повіки,
як же гірко пливти в небуття
аж до країв сну
розуміючи, що сон цей
лиш жалюгідний раб,
який з посмішкою
приймає фальшиві монети.
Загублена, забута чистота, як хочеться
звільнитись від
цього болю Буенос-Айреса,
цього безнадійного, безперервного очікування .
Лише в моєму домі де двері відчиняються в море
я знов зможу покохати тебе,
знов знайду тебе у вранішній кав'ярні
ніби і не сталося невідворотне.
І вже мені не треба звикати до цього
безглуздого забуття,
просто стерти з дошки твої малюнки
нехай мені залишиться лише це вікно без зірок.
