Казку я вам розкажу, в ній всю правду покажу. А щоб ви розвеселились, ми відчиним сундук з жартом, щоб вистрибуючи звідти, сміх і радість покотились.
Розкажу вам про бичка, який взявся хтозна звідки, на галявині з’явився так сказали про те свідки. Навкруги смачна трава, поруч озеро , вода. Кожен день бичок щасливий чекає ту, що скаже - милий. Думає собі, гадає, для кохання він все має. Так проходив день за днем, у водичку він дивився, милувався і гордився:
Я багатий і єдиний, я чекаю на дружину, так собі він говорив, потім сів і затужив.
Осінь спеку проганяє, а бичок сидить, чекає. Наступили холода, в озері мерзне вода, вся трава під снігом білим, кригою воду покрило, хвіст в тварини підмерзає, голодно, їжу шукає. Біг повз нього пацючок :
Де будинок твій, Бичок?, - запитав і шмигнув в нірку.
На душі в бичка так гірко:
Я багатий, міцний, сильний - відповів бичок прихильно. Чекати буду до остання, я діждусь своє кохання.
Вийшов тигрик, заволав, бичка геть з місця прогнав, ще й сказав, щоб той радів, що хижий звір його не з’їв. Побрела бідна тварина до узбіччя, де людина запасла в копну траву. Підійшов бичок наївся, тут подумав : - «Проживу». На душі світліше стало, гучно горло заволало. Заблукала десь тварина враз подумала людина, потрібно взяти мотузок, завітати у лісок, там можливо я знайду, бичка в стайню приведу. Як гадалось так і сталось, попід вечір до оселі бичок з фермером дістались. Так потрапив він до стайні, навкруги чисто, охайно, є і їжа і вода, де й поділася біда. Бас в бичка ім’я. Є кохання, є сім’я. І прислуга, і маєток, кожен рік по десять діток. Якось літнім теплим ранком, Бас не вийшов до сніданку, в ліжку він своїм лежав, охав, зітхав і стогнав. Підійшло поруч телятко, від коханої дитятко:
Любий тато, чом страждаєш? Силу та багатство маєш, діти теж живуть в добрі, душу що твою піклує, розкажи про все мені. Лагідно Бас кинув взір, в лісі є загроза – звір, але був я там щасливий, відчував силенну силу, знав що хочу і чекав, в житті бажане пізнав…
-Чом же вирішив страждати? В тебе є кого навчати. - І сяйнула думка в тата, ось воно… Кого навчати…
Посміхнувся він, зрадів, мудрих виростив синів. Відчув силу з ліжка встати, слова вдячності сказати. Час іде, чого чекати, треба з радістю волати, приведе тебе дорога до бажань твоїх порога.
