"Справа не в тому, скільки ти проживеш, а в тому, як ти проживеш..."
Олег Сірий
Розумію, що той, хто торгує шилом, не має морального права продавати мило.
Але я, прозаїк, вирішив порушити це правило, виклавши загалу свою стареньку поезію за 2003 рік.
Оце критикам лафа. Є де розігнатися.
* * *
Люблю я різні пори року,
Без них не можу жити я
І я мандрую крок за кроком,
По вулиці свого життя.
Улітку запахи чудові
Веселять душеньку мою.
Узимку – сніг, повітря чисте,
Веселі діти у пушку.
Весна! Люблю цю пору року,
Цвітіння квітів і дерев.
А осінь я люблю за листя,
Яке безшумне відтепер.
03.02.03
* * *
Тобі
Сиджу оце я на уроці
А в мене щось болить у боці
Бо рахувати я не вмію
Таблиці я не розумію.
Мабуть я сильно запустив?
Або повз вуха пропустив
Оті знання...
Що важко всім даються,
Лише із книг нам дістаються.
Щоб їх отримати зумів,
Багато часу Ти провів...
На дурну стежку я зайшов,
А час уже пройшов, пройшов...
Але я скаржитись не буду,
Візьмусь за діло... буду, буду...
09.02.03
* * *
Зірки, птахи та небо чисте,
Журливі квіти лише в дощ.
Нема на небі ні хмаринки….
Зажури, смутку – тільки хвощ.
11.02.03
* * *
Війна
Ідуть гудуть
І землю рвуть...
Не знаю, що за жуть...
Лихі сліди вони несуть,
Нещастя й сльози ллють.
І смуток, і печаль, любов
Залишаться по них.
І трупів безліч по землі
Впадуть на совість їх.
І вічні згадки
По близьких
Хмаринки розірвуть
Брати мої, погляньте ви,
Як землі зацвітуть...
* * *
Верба – Журба
Я осипалася, як ти
Поблиз свого рідного дому,
А вітер тихо шелестить,
Колише верби й гне додолу.
Якби сказать могла я: "Ні!"
Та наче хто мене зурочив...
Я бачу тільки ясні очі...
Твої!..
Я осипалася, як ти
Поблиз свого рідного дому,
Я все життя отут жила,
А зараз вітер гне додолу.
Буває час, коли струмком
Стікають сльози з моїх вічей,
Мене оповива журба,
Коли я бачу ясні ночі...
Твої!..
А вітер тихо шелестить,
І мушу гнутись я додолу.
Коли не бачу твоїх віч,
Коли навколо ночі, ночі.
Пройшов мій вік, коли жила
Я у людській подобі,
І хати тої вже нема,
Немає батька лісового,
Колишній хлопець вже помер
А вітер все ще гне додолу.
Я чую різні голоси
Усіх близьких мені по дому,
О доле-доленько, Журба,
Чому це сталося зі мною?
Не знаю я...
Не знаю я...
А вітер котиться Тобою.
07.07.03
* * *
Напуття
Я бачу хмари – світлі, чисті ,–
Здається, небо у намисті.
Я бачу зорі непрозорі ,–
Їхнє сяйво віщує долю.
І майбуття я добре бачу,
Дивися пильно, небораче!
І бачу сльози я і душу,
Журбу і смуток... серця жмуток
Бачу я!..
І все, що бачу я і чую,
Я на папері намалюю.
І все, що світле є і чисте
Тепер одягнене в намисто.
Воно сіяє та вирує
І нашу долю замалює.
08.07.03
* * *
На небе свет
И солнце в нём взблеснет,
Не знаю я,
Как месяц мне далёк,
Желаю я,
Чтоб ветер здесь затих,
Да будет так!
… А мы ещё в пути.
* * *
Вопрос
Один вопрос…
Скажи мне: "Да!"
Ведь завтра я вот тут была!
Не только тут… и там, и сям,
Ведь я пророк?..
Скажи мне: "Да!"…
Звучат родные голоса,
Я вижу разные глаза,
Я чувствую их каждый шаг,
Мой нюх совсем как у собак,
И столько злых людей вокруг…
Ведь я пророк?
Скажи мне: "Да!"
Но нет… не может этого и быть,
Не буду никого любить.
Вокруг теперь лишь тишина…
Не может быть: "Я умерла?"
Ведь я пророк?..
Скажи мне: "Да!"
Сегодня, завтра… и всегда
Я им скажу лишь слово "Да!"
И БОГ поймёт меня, простит,
Не будет по Земле ходить,
Не будет он людей лечить,
Не будет он меня винить.
И я скажу: "Моя вина".
А он ответит просто: "ДА!"
7.07.03
* * *
Напуття
Я бачу хмари – світлі, чисті ,–
Здається, небо у намисті.
Я бачу зорі непрозорі ,–
Їхнє сяйво віщує долю.
І майбуття я добре бачу,
Дивися пильно, небораче!
І бачу сльози я і душу,
Журбу і смуток... серця жмуток
Бачу я!..
І все, що бачу я і чую,
Я на папері намалюю.
А ти мій лист не відкидай
І дуже пильно прочитай.
Ти літеру не називай,
Оту, що є остання в алфавіті.
І дуже рідко згадуй ти
Себе між лаврів з-поміж квітів.
Своє нутро не зазнавай
Що треба – всі довкруж побачать.
Отож іди вперед, юначе...
У подорож.
У гай.
Себе ніколи не спиняй,
Твій крок вперед усі побачать,
Усі, кому потрібен ти.
Іди лише вперед, юначе!..
8.07.03
