Шкіра на ньому іграє.
Землю копитом довбає.
Князь поглянув, посміхнувсь
і до зміїв всіх звернувсь:
- Це ж не кінь, а кобилиця!
Я ж бо - князь! І не годиться
Тим займатися мені,
Що по силам і слузі.
Що ж, хай спробує,- ті кажуть,
Свою спритність нам покаже.
************
На кобилу Голик сів
і відразу ж полетів
Він у небо, аж під хмару.
А коняка незабаром
Стрімко кинулася вниз,
Щоби вершник з неї зліз.
Все ж Іван тримався добре
За загривок і вже вкотре
Шматком лука, що зломив,
Поміж вух кобилу бив.
Товк добряче, як годиться.
Стала та уже проситься:
- Годі, Голику, не бий !
Чоловік ти ж - не лихий.
- Ну,тоді кінчай казиться!-
Каже Голик.
Кобилиця
В двір Івана принесла,
Впала й ноги простягла.
************
Батько-змій тут промовляє:
- Щож, у мене слів немає.
Бути завтра весіллю..,
Як пізнаєш ти свою
Наречену серед се́стер.
Поспішив тут князь понести
Голику новину цю.
Той же свиснув комару.
Прилетів комар і каже:
- Так зроблю - сама покаже,
Не втерпить, бо лиш одній
Я на носа сяду їй.
************
Князя повели до зали.
Всі дванадцять там стояли
Доньок змійових.
Вони
На одне лице були.
І найменші і дорослі
Всі однакового зросту,
Всі зодягнуті в одне.
Хто з них хто - князь не збагне
************
Все ж, нема куди діваться,
Став уважно придивляться.
Обійшов їх раз і два,
Та не бачить комара.
Лиш на третій помічає,
Як одна із них киває.
Не змогла вона стерпіть,
Що на носі щось сидить.
- Ось вона!- князь промовляє.
- Так, вгадав ти,- Змій зітхає.
************
Ввечері ж держава вся
Вже гуляла весілля́.
Танцювали і співали,
Пили і з гармат стріляли.
Було всяких там утіх.
Веселились хто як міг.
Настрій - добрий. Жарти - вдалі.
Весілля було в розгарі.
Та Іван не став гулять.
Взявся князя поучать:
- Завтра треба вже збираться.
Тут не можна залишаться,
Як би Змій нас не просив,
Щоби там не говорив.
Ще повинен пам'ятати –
Жінці віри не діймати
Й не казать нічого теж
Треба років сім, не менш.
************
Помолившись зранку Богу,
Князь збирається в дорогу.
Змій до нього підлетів:
- Погостюй хоч пару днів!
- Ні, спасибі!
Вирушати
Треба до своєї хати.
Вибачайте,- князь сказав
Й всіх людей своїх зібрав.
На коней вони сідають...
і додому приїзджають.
Князь Івана похвалив.
Своїм радником зробив.
Сам же клопоту не має.
Себе жінкою втішає.
По господарським ділам
Всим завідує Іван.
************
Так за роком рік проходить,
А на третій - сина родить
Князю жіночка його.
Як побачив він свого
Спадкоємця - ну радіти:
- Чи є в світі кращі діти,
Як оцей синочок мій,
Хлопчик любий, дорогий?!
Це княгиня як уздріла,
Зразу ж близенько підсіла.
Князя стала обіймать
і давай розпитувать:
- Як вдалося не злякаться,
За випробування взяться
Й справитися з тим усім?
- Добре, мила, розповім,-
Князь розніжився, сміється
і у всьому признається:
- Якби Голик не поміг,
Сам нічого би не зміг.
************
От княгиня розізлилась,
До Івана заявилась,
із-за пояса тут- смик –
Дістає вона рушник.
І зі зла ним так махнула,
Що Івана розітнула
Надвоє, немов мечем,
Ноги впали. А плечем
Голик стелю пробиває,
Аж на сім миль відлітає.
Ледь від болю не завив:
- Що ж ти, князю, наробив?!
Ти ж занапастив і себе!
Говорив я, що не треба
Жінці зразу довірять!
Можна ж було зачекать!..
************
От лежить Іван безногий
Біля лісу, край дороги.
Глядь - безрукий чоловік
Гонить зайця в його бік.
Ізловчився якось Голик –
Зайця ухопив за ноги.
Тут безрукий і спитав:
- Й чий же тепер заєць став?
- Годі і надію мати,
Зайця, щоб без рук впіймати,-
Каже Голик.- Я ж без ніг
Його гнати би не зміг.
То ж нехай же, друже-брате,
Ми обидва будем мати
На цю здобич всі права.
- Що ж, я згоден,- той кива.
************
Зайця з'їли. Побратались,
і блукать у світ подались.
Голик в возика заліз,
А безрукий його віз.
Йдуть собі не поспішають.
В якесь царство потрапляють.
Тут царівна в якусь мить
із палацу виїздить
і служницям гроші тика:
- Віднесіть оце калікам.
- Може б ти, красо, сама,
Милостиню подала?-
Голик з возика питає.
От царівна їх вітає.
Сама гроші їм несе.
- В тебе , якесь горе є?
Невесела і сумна, ти.
Може у пригоді стати
Зможем, як розкажеш ти
Чим тобі допомогти?
************
Хоч калікам і не рівня,
Та розплакалась царівна.
До палацу повела
і усе розповіла.
Що уже чотири ночі
Не склепає вона очі.
Внадивсь кров пить лютий звір
Страхітливий змій-вампір.
- Як в палац він попадає?
Дівчина відповідає:
- Через комин він летить,
Як уся сторожа спить.
- Потребуєш допомоги!-
I безрукий, і безногий
Стали думать-міркувать,
Як вампіра упіймать.
************
От у сінцях притаїлись
і чекають. Засвітилось
Серед ночі раптом все –
До царівни змій повзе.
Тут вона кахикать стала –
Хлопцям знаки подавала.
Затрусився змій, злякавсь,
Під перину заховавсь.
Хлопці в спальню забігають
і на змія нападають.
Той руками став душить,
А другий - ногами бить.
- Годі !- змій почав волати,-
Більш не буду, прилітати,
- Що ж, тоді нас віднеси
До цілющої води.
Є одужати надія.
************
Ухопилися за змія.
До криниці той приніс.
- Тримай змія! Сам не лізь!-
Крикнув Голик побратиму,-
Не вірь зміям до загину.
Зараз я у воду цю
Суху паличку встромлю.
Тільки палицю встромляє -
Аж та полум'ям палає.
Знову стали змія бить,
Доки не почав просить:
- Відпустіть же мене хлопці!
Та вода в другім колодці.
Ті взялись перевірять.
Палка стала розцвітать.
************
Голик - стриб в криницю прямо.
Назад виплив вже з ногами.
Потім побратим пірнав
і вже нові руки мав.
Коли це вони уздріли,
То і плакали, й раділи.
Змія кинули, й пішли,
Розпрощавшись, хто куди.
************
Не роздумує багато
Голик.
Йде до свого брата.
Його в полі застає,
Коли той свиней пасе.
- Не послухав мене князь, ти!
Тепер мусиш свиней пасти.
Князь Івана упізнав
і у ноги йому впав.
Став Іван розповідати
Князю, що прийшлось зазнати.
Не таїв уже й того,
Що він менший брат його.
************
Обнялись, розцілувались.
Разом гнать свиней зібрались.
- Тільки тут така біда –
Клятая свиня ота,
Що веде перед,- князь каже,-
Дійде до воріт і ляже,
Як укопана й чека.
Щоб її я цілував.
- Так і треба тобі, брате!
Ще й сьогодні цілувати
Доведеться ту свиню.
Та вже завтра припиню,-
Каже Голик,- цю наругу,
Як зроблю я добру пугу.
************
Стадо князь під двір пригнав.
- Он мій дурень причвалав!-
Почала змія сміяться,
із гостями насміхаться,
Як свиню князь цілував ;
і в хлів стадо заганяв.
************
Буду коноплю смолити.
Тож, давай, все те неси ти!-
Зразу ж до комірника
Голик князя посила.
Все, що треба було взяти,
Не зміг, навіть, князь підняти.
Прийшлось Голику прийти
і усе те віднести.
Потім взявся плести пугу.
За пів-ночі пуд до пуду
Плів коноплі і смолив.
Що задумав - все зробив.
************
Рано-вранці повставали
Й стадо в поле знов погнали.
- Із свинею цього дня
Цілуватимуся я,-
Каже Голик.-
-Ти ж бо, брате,
Будеш знову князювати.
Як догнали до воріт,
Свиня стала і стоїть,
а княгиня із зміями
Дошкуляє вже словами.
Мов: "Погляньте, свинопас
Буде звеселяти нас!".
************
Голик пугу розпускає
і щосили так вдаряє
По свині, що вибив дух.
Лиш посипавсь з неї пух.
Як на зміїв замахнеться –
Ті втікать куди прийдеться .
Налякать їх добре зміг.
А зміївна тут до ніг
Князю впала і голосить,
та пощади в нього просить:
- Не карай мене ! Прости!
Не почуєш більше ти
Жодного лихого слова,
Я покірна буду знову.
Князь повірив і простив,
Тай спокійно знов зажив.
************
Жінка свій зміїний норов
Поміняла,і вже скоро
Щастя й злагода в сім'ї
Зігрівала їх в житті.
Живуть собі, поживають
і Івана поважають.
І до самого кінця
Вихваляли молодця.
