Ти пахнеш як без, що розцвівся вночі і в дощі
Під темним вікном, у парфумах гарячої спальні
Ти - білий туман, що безкрило звисає із неба
Ти - мляве тремтіння на кінчиках нігтів червоних
Ти - наче спідниця, що сонно сповзає до низу
Хапаючись стегон, неначе боїться упасти
Ти - навпіл поділена відстань, а потім - ще навпіл
І так половиниться, доки не зіткнемось носом
І кожен по свойому впевнено буде чекати
На те, що хтось інший ще відстань одну споловинить
Щоб м'яко одежа прогнулась і все в ній співпало
Ти - довге, на ноті бемольній заломлене слово
Що хруснуло зойком відвертим, забувши скінчитись
Отак і замовкло, нескінчене і не змістовне
Ти пахнеш як пудра, розмита дощем на обличчі
Ти пахнеш як я, що розіспана жду доки підеш
М'яким силуетом, що має промовисті руки
І пальці гнучкі, як весною у лісі берізки
