Йшов мандрівник без їжі та води,
Знесилений і стомлений від довгої ходи.
Поруч дороги серед поля у високім бур’яні,
приліг спочить і диво враз побачив увісні.
Велика сила обняла того мандрівника,
сказала, що під ним тече цілющая вода.
Греби, копай і не лінись,
воді давай буття,
світу і землі ти поклонись,
у цім сенс твого життя.
Від сну відразу пробудивсь,
в блакитне небо подивився, перехрестився,
землі низенько поклонився,
міцним і сильним почувався!
Голодним працював, старався.
Ще більше сили набирався.
Під вечір до води добрався.
Зрадів, водиці зачерпнув,
випив і знову він заснув.
Коли проснувсь не пам’ятав,
що він цю копанку копав.
Бачить, дзюркоче джерело,
прозоре радісне воно.
Став на коліна, нахилився
у воду чисту подивився.
Й побачив парубка міцного,
красуні постать поруч нього.
Вродлива дівчина спитала:
- Хлопче, тебе я не впізнала, ти, мабуть, з далеку прийшов?
-поглянь, я джерело знайшов, криницю тут я побудую, мандрівникам спрагу втамую.
Дівчина ніжно посміхнулась,
до руки хлопця доторкнулась,
Сказала тихо:
- Ти змарнів, і бачу дуже зголоднів, живу я поруч, не далеко,
он бачиш де гніздо лелеки. Вечерю з’їж та відпочинь, до праці вдосвіта поринь». Погодився, пішов у слід,
в будинку тім прожив весь вік.
Криниця та у чистім полі давала радість всім навколо.
Бур’ян, колючки позникали,
Все, що садили - виростало!
Великі врожаї давало!
Вода ставала всім в пригоді.
Від праці стомлені внагоді.
Всі, хто приходили сюди,
були в безпеці від біди.
Село радіє, процвітає!
Причини тім ніхно не знає.
Любові сила тут живе,
терпіння і добра.
По всій планеті процвіта, щасливая пора!
За роком рік минав в достатку.
Мандрівника син, став вже татком.
Має два сина – два «орла».
Втілення сили і добра!
Попідростали, одружились,
будинки поруч – не сварились!
Та є лише одна біда,
в одного брата дітвора.
В іншого мрія і бажання.
Надія на діток остання.
Рідних піклування і тепла,
братова донечка взяла.
Дитина радісна, грайлива,
в теплі, достатку і щаслива.
Фрукти в садочку дозрівають,
дитя милується, співає!
З плодом смачненьким розмовляє!
Коли відкусує шматок,
Смакує й дякує роток.
Та ще одне:
Велику силу в криниці дівчинка просила!
В криниці, що стоїть у полі, милує очі всім довкола.
Спрагу водиченька тамує, силу і здоров’я їй дарує.
Дівча водичку попиває, велич і силу прославляє!
Вранці приходить до криниці, подякувать і випить водиці.
В обідню пору прибігає, смакує, грається й тікає.
Ім’я для сили вона має.
Криницю Гератезис називає!
Почула голос від відлуння у криниці,
Коли сказала щиро: «Дякую водиці!».
Дівчинка голос від відлуння не боїться,
а навпаки, в розмові сміла, не таїться.
Водиця ніжно ручки обмиває,
і все, що бачила, що чула їй розповідає.
І відкриється у полі дивовижне диво.
Виходить із криниці туман - сила.
Зеленую травицю покриває,
побачити всі дії їй допомагає.
Цю таємницю дівчинка надійно зберігає,
про те, що бачить тут, нікому не розповідає.
Одного разу принц приїхав, й красуню дівчину помітив,
на її вроду милувався, на віки в неї закохався.
Титул і знать пропонував,
в маєток свій її забрав.
В принцеси інше є життя,
в минуле їй немає вороття.
Тож у турботі час минає,
криниця ж на любов чекає.
Нема кому про неї дбати.
В усіх криниці поруч хати.
Поле давно не обробляли,
диво криницю зруйнували.
По всій землі занепад і недбалість.
Сум і біда прогнали жваву радість.
Тоді принцесі в сон прилинув Гератезис.
І простогнав: «Ти в силі прогнати кризис, допоможи криниці, дай воді життя, буде країна мати щасливе майбуття, пшеницею хай колоситься поле, все покоління буде сильне і здорове поруч криниці – каже Гератезис: храм побудуй і поспішай, час цінний не марнуй».
Прокинулась принцеса у тривозі,
За мить зібралась, ось уже в дорозі,
шукає місце, де криниченька була,
по щічці котиться гарячая сльоза.
А навкруги високі будяки,
шмагають руки, коляться вони.
Ось і знайшла – розруха і розвал.
Вже не криниця, чорний тут підвал.
До криниці ніжно притулилась.
Піднявши руки вона помолилась,
почула, ледь дзюркоче джерело.
Просило: «Дай життя мені» воно.
Дівчина всім своїм єством зраділа.
Воді слова прошепотіла: «Пробач водиченько, прости, за все народ прости, дозволь тобі в дар принести увагу, наше піклування, славу, тобі ж під силу захистить нашу державу».
Коли криницю майстрували, золота горщик відкопали,
на кошти храм побудували.
І враз з’явилося життя, життя по всьому світі!
Прийшла щасливая пора, радіють старі й діти!
Живуть в достатку, процвітають, велику силу прославляють.
Співають півні кожен ранок тут.
З усіх країв сюди як в рідний дім ідуть.
Всі почуваються в безпеці і добрі,
кожен хто п’є з цього джерела, всі дякують воді.
Принцеса й рід живуть в віках і житимуть завжди!
Тому що силу черпають від Світла і Води!
Багатий світ нам є що тут цінити,
що берегти й заради кого жити.
Лишилось мудро шлях свій відстояти,
Нащадки мають право про нас знати!!!
