Фреонові тумани наповнюють нас до краю.
І знову вибираєм на плаху чи до вінця.
А небо заклично манить , йому усе омана.
Фарбує душі синім без краю та без кінця.
Танцюєш під окрики вітру ,ой це неслухняне плаття.
Оголених ніг бажання розгойдують тіло в такт.
Сплетене з снів багаття , лілій білих латаття.
Серед небес безмежних , зорями помережених.
Відчайдушно шукаєш долі таємний знак.
А як знайдеш то станеш маковим насінням
Загубленим у кишенях колись могутніх богів.
У марних спробах спасіння , була занадто вільна.
Кинула в невідомість стільки невартих слів.
Але вони вернуться вишкірами з екранів,
Аритміями болю , рваними ранами мрій.
Втомилась від часу плівка і пожовкли всі знімки.
В безнадіях втрачаєш відбитки своїх надій.
А може зупинитись, розбити долі та карми
Та на скрижалях часу намалювати шляхи .
Відкинути все що було незугарним та марним .
В химерну п"єсу життя вписати свої рядки.
