Я зі світом на "ти", я і з Богом, повірте, на Ти,
вечорами, узявшись за руки, ведемо розмову.
Я належу собі, а насправді - усім і нікому,
а насправді я - вітер, що вам про весну шепотів;
а насправді я - приспів давно призабутої пісні
(не відомі ні автор, ані виконавець її),
я - туман, що під вечір лягає на стомлене місто
і до Бога звертає щораз ваші тихі думки.
