Цим розм’яклим пензлем на тонкій долоні,
Журавлиним щастям при новій весні,
І яскравим сплеском в кольорах альбомі
Витісняю смуток в полум’ї-вогні.
Знову сни-картини падають в реальність.
І руйнує мрії чудо-дисонанс.
То в безмежній прірві – золота спектральність,
То в сипких пустелях – невідомий шанс.
Цим розм’яклим вітром, подихом одвічним,
Диво мерехтінням райдужним, п’янким
Та блуканням шляхом над зимовим містом
Виткане мовчання. Ніжним. Золотим.
Знову жар і холод, темрява і вічність,
Тихі чари світла, що створили час.
І журба світанку, радість надвечір’я
Вкотре запевняють, що усе гаразд…
