Каже баба: «Не біда!
Я ще зовсім молода.
Не кидай у пічку дрова,
Йди до мене, я – готова,
Згодна вмерти тут відразу
Із тобою від екстазу.»
«Будь, що буде, - каже дід, -
Хоч залишу мокрий слід
Від бабусі, хай розтане,
Бо на старості коханим
Я відчуть себе хотів...»
І до білої без слів
У обійми враз подався,
Та ніхто не сподівався:
Затверділо під рукою
Все у Баби Снігової
І покрилося морозом...
Дідом став старий, Морозом.
Наша Баба Снігова
По цей день іще жива,
Вдвох вони тепер з Морозом,
Жде старенька на порозі,
Як виходить Дід із хати
Подарунки роздавати.
А як сніг іде щоднини,
«Трусять» з Бабою пирини.
Вже діток, онуків мають,
Діти всі Снігурку знають,
Вам бажають молодіти,
У добрі й любові жити,
І щоночі, і щоразу
Помирати від екстазу.
Щоб років не рахували,
Грошенят в кишені мали.
Не для діток казка ця
І не буде в ній кінця,
Як нема кінця любові...
З НОВИМ РОКОМ Вас, панове!
