подовгу я дивився на людей
потроху забувати став себе
порозбігалися думки мої
по норах
порахувати їх не стане сил
полюддя я не прагну взагалі
помалу але твердо йти шляхом
по крихті
по зернятку
позбирати все те вічне, при-
порошене в мені
пора б заглянути уже у душу аж
поки вона не стала тягарем для ближніх
полову вже
пора бо вимітать
подяка тій що це мені сказала
пошана всім котрі оце збагнули
покращили життя вони собі
побачимо а може і мені так
пощастить
поглянути на себе з сторони
