Падай!
Підкошений перепадами температур,
коливаннями курсу валют
чи теорією випадкових чисел…
Падай на землю,
щільно до неї грудьми притиснувшись,
і слухай таємний голос,
таємний голос із плодоносних її глибин.
Земля говорить. Вона говорить з тобою.
Слухай же!
Про сон мільярдів личинок
і коріння мільярдів дерев -
усі вони мріють бути метеликами
наступної неминучої весни.
Про бабуню на розі
та воронячі гнізда у верховіттях каштанів,
про далекі шляхи і колодязі на перехрестях.
Земля розкаже тобі.
Можливо, тобі останньому…
неіснуючу ложку свідомості перекресливши.
І ти згадаєш,
неодмінно згадаєш усі ці речі.
Навчишся називати їх правильними іменами -
байдуже, що деякі з них є небезпечними,
а деякі вбивають на відстані.
Ти все згадаєш.
А доти… Твої дотики будуть марними.
Гнучким леопардом з-під ліжка вистрибне вечір,
вистрибне вечір фіалкової неприсутності,
гулятиме стелею.
зводячи нанівець будь-які спроби наближення.
Дихати стане важко,
дихати майже нестерпно стане в палаті -келії,
майже нестерпно захочеться жити – а радше вижити.
І ти нарешті збагнеш - пора повертатися, милий .
Пора додому тобі.
Додому пора…
Падай!
