Ти дала мні надію, мрію,
Щоб чимось я жила всі ці роки,
А я бездарно так її впустила
Одним невинним помахам руки.
Бездарність – все моє життя. Ти марно
Шукала в мені щось нове.
Усе, що в мені добре – все примарне,
А хоч ні… в мні серце є живе.
Ти сподівалась, що я стану краща
Ти увесь час давала мені шанс,
А виявилося, що я – ледащо,
Але ти вірила мені увесь цей час.
Я зрадила тебе… ні сорому, ні страху
Я не відчула як писала ті слова
Тепер моє життя підвладне краху,
Але цього хотіла я сама.
З тобою ми примиримось навряд чи
Спалила я за раз усі містки.
Між нами прірва… вибач, все на краще,
Можливо, я ще зрозумію помилки.
Хоч мені зараз дуже важко
Мені нема куди піти
Куди подітись від думок тих страшних,
А мені конче треба йти!
Тебе нема вже… і ніхто не скаже,
Що те не можна, нігті не фарбуй,
Але уже ніхто і не підкаже
Що взагалі робити? Ким мні буть?
Нема тепер про що поговорити,
У мене купа вільного часу,
Але той час мені вже не потрібен
Мені залишилось лиш розплести косу…
Твій голос ще бринить в моєму вусі,
Стоїть перед очима образ твій,
Але тебе немає вже! На думці
Лише одне, щоб повернулась ти мерщій!
О, хто б мені дав силу волі
Чи хоч би повернув цей час назад!
Назад на рік… коли ще не було цієї болі,
Коли усе було чудесно так…
Лишень про тебе згадка на папері –
Мої вірші, що їх віршами не назвеш…
Ти як була щаслива, так і дотепер є,
А мого щастя вже не повернеш…
