Чи ти мій сон, що написаний мовою древніх атлантів на фантомах уяви?
Чи ти – той танцюючий образ над горнятком міцної ранкової кави?
Чи той візерунок, що вплітається сріблом у древні ведичні легенди?
Чи шторм, що змітає буденність і бляклість до крихти, до краплі, до щенту?..
Я не відаю, що ти і хто ти,
Але ти в мені,
ти в мені, наче кров,
наче слух,
наче кожне скорочення м»язів.
М’яка арабеска на теплій арабській стіні…
Узор на спині…
Смаглявий пророк кольорових солодких фантазій…
Я зрослася з тобою,
Я зростила тебе у собі,
Я пустила коріння
В твою душу,
А може, і глибше.
Поділила наш час на секунди
У довгій добі –
Половина з них нам,
Половина – чужим попелищам.
І виходить багато…
І виходить, що ми не такі вже й самотні
І глибока печаль – це як плинне шовкове сукно
Ми поріжем її
на сьогодні,
на завтра,
на потім
і крізь час перетрем - перевієм
шовковим піском.
Хай кружляють довкола
Розмальовані демони снів
Хай танцюють свої
Віроломницькі ритуали.
Нам не треба боятись -
ми золотом на рукаві
розцвітем у Того,
Хто допише
Потому і нас
У Священні Скрижалі.
