А у нас потепліло і дощ,
ще цвітуть останні троянди.
І не віриться, що лилось
сонце листопадове - явне,
неба чистого ніжна вода,
серце тихе - сумна смерека...
Запеклися, пошерхли вуста
словом-присудом: ти - далеко.
І змивають дощі красу
декорацій вчорашнього дива.
І тече скаламучений сум
в річку днів, де була щаслива.
Тисне серце - його забагато
отакій от, як я, пташині.
Мокне дощ, сумний, пелехатий,
у зів'ялій без тебе днині....
........
Ні, живу! Задзвонив мобільний!!!
