Пробач нас, моя Україно,
Своїх нетямущих дітей,
Що ми тебе рідну, єдину
На шмаття ділили щодень.
Себе патріотами звали,
Від власних пишалися слів,
Про простий свій люд забували,
Шукали завжди ворогів.
Ділили на Схід і Захід,
Євреїв кляли й росіян.
У себе, в своїй рідній хаті,
Зробили страшний «балаган».
І мова, і пісня забулись.
Чи знову вина ворогів?
Без тички квасолею гнулись…
Пробач своїх грішних синів!
Пробач нас за те, що убого
В чужі подалися краї,
Запродали рід свій і Бога -
Такі твої діти дурні!
І сльози, втираючи, знову
Шукають нових ворогів.
Це легше, ніж в поті тяжкому
Трудитись на рідній землі.
Героїв своїх з п'єдесталів
То скинуть, то знов підведуть.
Багатства землі занедбали -
Отак твої діти живуть!
Чи трунком упилися може,
Що так знавісніли немов?
Спаси і помилуй нас, Боже,
Пошли в наші душі любов,
Тоді і постане день з ночі
Щасливий, мої дорогі,
І раптом відкриються очі -
Самі ми собі вороги!
Пробач нас, пробач, Україно,
Пробач своїх рідних синів.
Вже скоро підніметься сила
У полі колоссям рясним!
