Коли був маленьким, співали потоки.
Краєвид лемківський кланялися йому.
А церкви, смереки і гори високі
Дихнули все рідне в душу молоду.
Він вписував в пам’ять що чув і що бачив.
Це була скарбниця майбутніх рядків.
Все наше вкраїнське вважав він як святість,
Яка в його віршах лунала як спів.
Бувало. що друзі сміялися з мови
З якою прийшов він до княжого Львова.
А він молоденький приймав усе сміхом,
Бо знав - кепкування не меншим є гріхом
Як вбивство надії, як злочину лихо.
Нині всі ми горді кожним його словом.
