Задухою за тісним склопакетом
То маюся, то лаюся, – тону...
Дахи-невдахи, дротяні тенета,
Ніяк не зловлять нечітку луну.
Примарні лінії, і нестабільні стани,
Несвоєчасна кава уночі...
Блаженне небо, знову невблаганно
Холоне, і так зоряно мовчить.
Закреслюю розхристані рядочки...
Слова – законсервований розкоп.
Я б узялася, та зима відстрочку
Не дасть ні тижня. Запобіжне "стоп!"
Кайданками – на руки і хвилини.
Щоб не іскрило думку від напруг,
Морозами і снігом – заземли-но
І поверховий, і глибинний рух...
