..pитуалом весільним
влаштую похорон
твоєї знову нічної з´яви:
згинь!згинь!згинь! .. -
(сатана
чи
янгол?)
-
...і як в добробуті,
так і в часах злиденних -
аж доти,
поки
Смерть
не розлучить -
не злучить..
..a з неозорих степних рівнин,
чи то з балтійських дюн,
чи з темних біловезьких глибоких лісів,
чи з поліських болiт,
чи із дна мазурських озер
чи з розточанських небес --
(боже, чи є в тім різниця?)
звідтіля, звідтіля
простягає
свої кігтясті лапища
волохатий білий звір
і вишкрябує на сльозавому склі
архаїчний сльоти полонез..
Крізь.. крізь
залізні міста,
к-р-і-зь
зацементовані вуста
проривається-вдирається
згуба..
a губи
шепочуть:
І ось вже зима -
Милосердя безноса Cестра..
бо осінь - як знак Венери,
нестримного кохання -
милосердя й любов
до ближнього й дальнього
всуміш із лепрою.
І ось вже зима..
До останнього подиху,
до останнього погляду -
як у добробуті,
так і в часі лихім..
Вже зрівнялися
кінчиками-носочками
ступні листків -
на поверхні всі рівні,
на поверхні все,
що вивищувалося,
загрузає однаково
у глибінь..
Листя - мертве й спокійне
під покровом саванним
аж доти,
поки
смерть
не злучить.. -
так,
як доторк вістря
до скроні -
поки вежі самотризни не рухнуть
як спорохнявілі кості,
як таємна скринька алхіміста
(чи до сміху тепер астралу Тихо де Браге,
коли підіймали його гріб у Тинському храмі?)
Ритуалом весільним
влаштую похорон
твоєї знову нічної з´яви:
згинь!згинь!згинь! .. -
(так анорганіка
диктує свій
розкладний
примат) -
i ось вже зима..
i сніг паде..
i кристалик дня
все тоншає
на лезі вій.
i доторк сніжинок -
танець карнавальний -
як посинілих вуст
печать мовчання
доки смерть
знову
не
злучить...
