Подякую зимі я - за весну...
Уп"юсь ще вдосвіт крижаним,
холодним сонячним відлунням.
Останнім снігом їй не дорікну,
Осанну виспіває в нім
день на стрімких струмочках-струнах.
А ночі... В діамантах - оксамит.
Немов забутий давній сон,
такий ясний, такий небесний.
За день, котрий вже натяком звучить
У тихім вирі в унісон,
в облозі криги, що не скресла.
А віку, де роки загублять лік,
Як дзеркала земних озер
утратять лик небес під льодом,
За мить одну, за погляд і за крик,
Коли - вже є, ось лиш, тепер
з"явився - подих.., порух.., подив...
А мрії, що дібрала теплих слів,
Для тих упертих відчайдух,
блаженних шукачів у правді
Я завжди дякую за "спів-":
Співіснування і співзвук,
співдружбу, -працю, -участь вправну.
Потоку днів, що всі зовуть життям,
Та з дня на день, чомусь, із року в рік
жить - не живуть, а все ще відкладають.
Я вдячна вірністю моїм дитячим снам,
І попри погляд смерті - з них,
життя і шлях до істини - шукаю.
Зупинці, спокою, обірваній струні,
Чи недоспіваній баладі,
загаслій метеором на півслові...
Я смерті вдячна, що я трапилась в житті,
Як бунт вогню на променаді,
за крок до виру - вічності й любові.
