думка цвяхом іржавим прибила мене до «сьогодні»
я металиком пробую прошуся вирватись в світ
що манить теплим світлом вогнем як з тунеля безодні
та не можу піднятись тримає минулого лід
мої крила повила важка льодова павутина
що сплелася позаду й навколо у грубу косу
все що було колись ми несемо до свого загину
так і я свій тягар свою біль до кінця донесу
залетів я в вікно що відкрите було від недавна
і надіявся я що тут довге життя віднайду
хоч і маєш надію та не завжди відкриється тайна
чи твої сподівання і сили змогли досягнути мету
знаю жоден із нас не бажає вовік переможеним бути
розраховує вИтрати й виграти хоче свій бій
та якщо два суперники сходяться то й не минути
переможе один з них а другий знайде супокій
і ніколи не вгадано може ти будеш тим другим
хоч спритніший ти й досвід вже є в боротьбі
не цурайся плеча що підставлене вірним є другом
бо не можна в житті довіряти лиш тільки собі
твій суперник також не бажає програти двобою
й ваша ціль є одна перемога і слава на двох
знай що в кожнім бою ти повинен боротись з собою
як здолаєш себе то й одінеш лавровий вінок
та коротке життя нас чека із вінком чи без нього
як в метелика мить і приходить холодна зима
відлітали ми вже відборолись й не треба нічого
лиш залишиться наша ця спроба коротка й німа
не літай на вогонь обігрійся теплом своїх друзів
а любов до коханої жінки навік збережи
своїх рідних батьків не лишай у розлуці і тузі
щоб сказали він гордо боровся й щасливо на світі прожив
я витягую цвях й відлітаю думками в майбутнє
і у сивій мої голові із зими проростає весна
і у «завтра» лиш сон не пускає тримає мабуть мій
вже світанок настав а метелик лишився у рамі вікна
