ти ще не заходиш у місто - вже чути хропіння:
на площах, торгах, в академіях – сотні голів
схилила дрімота.
лежать нерухомі Афіни,
і вірять сновиди, як Господу, виплодкам снів.
і жоден з будильників їх розбудити не може
у цій нескінченній сієсті, невинності мрій
лежать, як лежали,
і встелене цвіллю їх ложе,
і зграї комах пролітають в молитві німій,
і розпад, як розбрат, свої відвойовує метри,
неспішно усе поглинає, допоки ураз
все місто не зникне у тьмі,
бо у грі на відвертість
згубило останній позичений шанс.
невже це усе? і не вибухне сіркою Етна?
і жоден з героїв не спинить це мляве кіно?
хіба що Сократ,
та у тюрмах і гетто
ми наших сократів струїли давно.
