Чого мене женете ви з картоплі,
я ж колорадський жук, звикать прийдеться.
Завжди я їв її і буду їсти в полі,
тут дім мій нині і моя фортеця.
Я їй так палко присягався в Колорадо,
що шануватиму її лиш, любу, радо.
А ви мене сюди завезли літаками,
забрали від Америки, від мами.
Картоплю від народження кохаю,
під листям рай, а у квітках нірвана.
Я відчуваю шал від зелен-маю
на грядці вуйка Гната чи Івана.
Картопля – мій єдиний хліб смачненький,
а помідори – для жука як лік від смутку.
Я завжди вірний тільки їй, біленькій.
а ви набризкали тут всякої отрути.
Я хочу жити, як усі кругом і всюди,
та їсти хімію жукам геть не пристало.
По-доброму прошу вас, добрі люди:
не вчіть мене любити ваше сало.
