Розіпни мене на ліхтарі
у тремтливім присмерку осіннім
під щемке каштанів голосіння
на межі безмежних кольорів.
Змусь мене страждати й шаленіти,
щоби в плетиві судиннім на руках
проростали і бажання, й страх,
наче осені останні квіти.
Розмішай клейку червону цівку
із помадою, що на моїх вустах.
Все, що з праху, - повернеться в прах.
Все, що тлінне, - пишеться на плівку.
І коли я через ТРИ ГОДИНИ
помиратиму, здригаючись від слів,
доведи мені, що й ти згорів
на морозі кетягом калини.
