Ропухо-квітко, хмарна мандрівнице
Зелено-сіра плямка серед світу.
У кожній бородавочці-журбинці,
У слизі-сумі сліз твоїх незлитих
Згубились фарби посірілих буднів
Ти їх не в змозі повернути в небо
І тому так надривно плаче серце,
Гойдає твоє «ква» холодний вечір,
Бо ти гадаєш, місячна доріжка
Прокладена, щоб позбирати квіти,
Що випали з веселки на світанку.
Та знов приходить ранок, вечір, ранок,
І сонечко, і місяць забарились,
Ніяк цей сірий світ не розфарбують
У тільки теплі кольори і ніжні.
І чути вранці, в сутінках лунає
Барвиста туга сірого будення.
Тремтить душа і щось в мені гортає,
Чи пригортає душу, зранку змерзлу
І зранену, розгойдує повітря
- То жаби кумкають?
- То клекотять серця.
