Блакить, моя блакить,
то тліє, то горить,
й забути не можливо
ту різнобарвну зливу,
сиву.
Ще вчора подих твій
і пристрасть двох стихій-
сьогодні вже одна
пливу у морі без човна.
Хоч ти й не забуваєш,
у тінь кудись тікаєш.
Хоч наче й не живеш,
та все ж
не маєш меж,
куди ідеш? Чому ідеш?
Ти в світі наче є,
та що у нім твоє?
Твоє лиш слово, твій закон,
твоє табу і твій канон.
І тільки все порушить сон...
Летиш? Лети.
Пали мости!
Щоб не вернутися сюди.
І все ж не сам,
я тут,- ти там,
між нами лиш блакить,
твоя й моя душа в блакиті цій горить...
