Я наливаю в стограмовий стакан
Єдине питво що розуміє мій стан
Холодне як срібло, міцне наче сталь
Я відчуваю як десь відходить печаль
Розмивається простір, гоїться рана
І в серці моєму, рвуться кайдани
Я вільний, я інший, і світ весь змінився
Забув, все що було, я в собі закрився
І ТИ ЛИШЕ ОБРАЗ, РОЗМИТА КАРТИНА,
Ти вже ніщо, ти вже не людина
У твоїх очах, я жебрак, я сміття
Та без тебе лиш так, я уявляю життя
Тут мені краще, в собі я живу,
Тут нема спеки, ні вітру й дощу
НЕМАЄ ТЕБЕ… І НЕ ТРЕБА МЕНІ
Усе остаточно набридло в житті
Так, я ніщо я для тебе сволота
Не здатна піднятись звільнитись з болота
ТА НАВІЩО? ДЛЯ ЧОГО? ДО ТЕБЕ В ОБІЙМИ?,
Ніколи… давно вже померли всі мрії
Тай нащо вони, веселі красиві
Коли вже ітак ми не будем щасливі
Коли все довкола сіре буденне
КОЛИ КРУГОМ БРУДУ, ЧИСЛО НЕЗЧИСЛЕННЕ
У тебе у серці, в моїй голові
І він вже розповзся по цілій землі
Довкола всі хворі нічого святого
і ти одна зних, ти втілення злого
Так хай буде: я не такий як усі
не такий як усі, що сліпі та глухі?
Хай, я ніщо, краще нуль, аніж зло
Уже наше «ЩАСТЯ», на щастя, пройшло
Залишиться ніч, і мутні силуети,
Світитимуть шлях мені зорі й комети
І більше не бачити дня мені знов
Я хочу забути, що значить «ЛЮБОВ».
Любов – найсвятіша, й водночас проста
допоки ще зімкнуті руки й уста…
А потім – це втрата, відчай й презирство,
Пітьма,
гострий ніж…
ЗНАРЯДДЯ…
УБИВСТВА…………………
