Поховав Михайло тещу.
Справно, до пуття.
Був і батюшка, і півча,
Кидали груддя
Вниз, на віко домовини,
Ставляли вінки,
Голосно сопіли діти,
Плакали жінки.
А коли вже йшли додому,
Раптом звідкілясь
Птаха капосна Михайлу
Та на тім’я – лясь!
Оглядівся, не дозволив
Хихотіть ротам, і до неба:
– А, матусю,
Бачу, ви вже там!
