Коли ти робив це вперше,
ми були ще такими дітьми,
з переляку німі та дурні,
ув обіймах скутих завмерши.
Не хочеш завоювати мене ще раз?
Я вже й забула де те дівчисько,
що на перший лиш погляд горде,
а потому тривожне й голодне
за тим, хто підійде близько.
Натомість з’явилася жінка –
тривкі парфуми, погляд ласкавий,
сміх упевнений, ледь зухвалий;
лиш вона ще мала, як перлинка,
у мені. Їй потрібні квіти,
компліменти (а хоч би і хибні!),
і тепло твоїх рук. Їй потрібні
перельоти, Венеція, літо!..
Як чужу, незбагненну, завидну
бачить дехто з мужчин і хоче
дивувати щодня і щоночі
тільки ту, котру зве «моя рідна».
