Прийму як даність долю нелегку,
Коли зумію осінь полюбити.
І, може, по кленовому листку
Навчусь, як по долоні ворожити.
Любов Бенедишин
Поворожіть мені голосом осені,
ось вам моя долоня.
Тихо так, лагідно, серцем запрошені,
наче матуся доні.
Наворожіть мені листя зеленого,
щоб червонілося разом.
Танго останнього з жовтими кленами,
шалу багряної плази.
Наворожіть мені голосом осені
лінію довгу-довгу.
Вітром нечемним сліди розпорошені
вже не знайдуть дорогу.
Може, і я в тому тихому голосі
душу свою зігрію.
Злотом у серці і сріблом у волосі
приворожу надію.
