Запах чорного чаю
і запах шкіри осіннього древа -
древнього-ревного
скоцюрбленого покручня...
Вітряно
й тепло -
незвикло якось так
цього листОпада.
Падолисту сухOтини* -
хрускіт листя жИлок,
цитринових засушених скоринок,
ламання зморшок криноліну,
крепових троянд,
крохмалю марлі,
крильцят намівмертвих бабок..
і в´язкість вати -
останніх ще летючих павутинок,
і сонце упиряче..
І цвинтAрнi міріади
миготіння свічок..
Мов перелесником в зеленому,
солдатику,
чи ельфом в уніформі хаккі -
а, може, змієм, згубним змієм -
немов наркотиком з очима
барви листя свіжої маріхуани -
все дивишся, вглядаєшся так пильно
у не кіно, що на екрані,
а лиш у кліп в однім фрагменті,
в миттєвім кліпнутті
гіпнотизуючих зіниць
німого обсерватора.. -
мигнеш - і зникнеш
десь у туманах
понад чорним плесом чаю...
А дихати би! Дихати!
І кожним нервом
мацати
шорсткий хребет
вмираючого вечора..
І відміряти міліметри
до підповзаючої
його смерті..
Тонкий пергамент -
попіл -
вже на доторк
темна книга,
сім печатей
і ламкий папірус...
.. І ніч,
що надійде,
буде
густа,
глевка,
непрохідна..
