Все нижче й нижче
нахиляються
до тебе зорі й Місяць -
а ти, Панно замріяна,
матеріє іще незаймана,
ще спиш невинним сном.
І в сні твому лелійному
тече ріка під кригою,
але прийде весна відлигою -
звільнить твою печаль.
І ось уже під одягом
гарячим подихом
зашелестіло літечко -
мов стиглим, зрілим яблуком
серце твоє повниться -
із ледь тремтячим дотиком
сковзає із плечей твоїх
ніжно-шовкова дівоча біла шаль..
Ти прокидаєшся
й так зачудовано у ніч вдивляєшся,
бо відчуваєш щастя
лоскотний, невгасимий жар...
Ти - Жінка,
Ти - Матерія із Духа створена!
І лоно хай твоє освятиться
Любові імпульсу вогненним променем!
Й коли рука твоя безсило
на животі потім спочине,
Мадонно, ти вже знатимеш:
там, під серденьком знеможеним
вже струменить нове Життя.
