ми йшли ми вчилися ходить
немовби зроду не ходили
немовби й почались тоді
по надбережжю у неділю
нас так ніколи не було
нам тільки вгадувалось потай
що це рука а це тепло
і серця мимовільний спротив
бо це ж надсилу я і ти
це як Дніпро увесь у грудях
і далі нікуди іти
бо ми тепер уже повсюди
ми вже не бачимо ми вже
не більш як сон очей розкритих
хай хтось ударить нас ножем
ми навіть крові не помітим
бо ж нас ніде тепер нема
то вже сліди в бетон улиті
незмисно грізно жартома
зривають надбережні плити
