Не плач, не жди,
А просто будь собою.
Не плач! - люби,
Розвій журбу із тьмою.
Цей світ - це ти,
Цей світ дано для тебе.
Життя, що є в тобі - твоє!
Лови проміння неба.
Цінуй прожиту мить,
Забудь усе ненастя.
Вітри і трави вмій любить,
Будуй дорогу щастя.
Усміхнено співай
Із листопадом пісню.
До сонця ввись стрибай
І мчися вдаль узліссям.
Ти - ніжність, ти - весна,
Ти - вічність, ти - людина.
Ти - жінка, ти - краса!
І завжди особлива.
Не плач, а посміхнись,
Зітри з повік ті сльози.
Живи! Радій! Молись!
І зійдуть з шляху грози.
Ті сльози - твоя біль.
Та також - твоя ніжність.
Триматись гідно вмій
Ти - світло, ти є вірність.
Ніхто не гідний сліз
Стікаючи по скроні.
Й шепоче верболіз:
"Пусти їх із долоні..."
Цей вірш присвячений жіночому болю. Вчора я поверталася потягом додому
з Києва і напроти мене сиділа дівчина. Вона тримала в руках телефон, лежала
і по скронях текли сльози, які вона так і не змогла стримати. Проте в них
відчувалося стільки болі і туги... Я не змогла просто на це дивитися. Бо знаю,
що таке біль....
