Залюляне в печаль,
загорнене в утому
не плач, моє дівча,
вертаємо додому.
Наїлися повчань
мурашників судомних.
Міста мов жовч гірчать,
від них – терпка оскома.
Реклам фальшивий рай
розчиниться фантомом…
Ти серденька не край,
сльозу зітри й потому
з докóром не питай:
- А в горах є знайомі?
Я ж відповім: - Ручай,
смереки, ватри пломінь,
сріблясті буки, плай -
там давніх друзів гомін.
Поплентаються вдаль
звір-сум і ненза-втома,
потахне зла печаль.
Нема ніде, як вдома.
